Глобальний громадянський діалог щодо майбутнього Інтернету

Інформаційні матеріали

Ці інформаційні матеріали є продуктом спільної творчості та постійного вдосконалення. Основні автори – Тереза Хорейсова та Стефані Борг Псайла, Diplo Foundation (“Інтернет і я”), Анук Рухаак (“Мої дані, ваші дані, наші дані”), К’яра Улштейн і Мішель Хогенданнер (“Від публічної сфери до цифрової публічної сфери”) та Маттіас К. Кеттеманн, Інститут медіа досліджень Лейбніца (“Добрі новини, погані новини, фейкові новини, реальні новини”).

Ці матеріали публікуються на основі ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 International.

Зміст

Вступ

Вітаємо в нашій команді
Інтернет?!
Чому це важливо?
Інформаційна довідка

Інтернет і я

Що таке Інтернет?
Інтернет існує вже понад 50 років
Мережа мереж
Як розвивався Інтернет?
Хто має доступ до Інтернету?
Завдяки кому Інтернет функціонує?
Так який він, Інтернет? Хороший чи поганий? Визначення деяких основних проблем

Мої дані, ваші дані, наші дані

Ми залишаємо слід в Інтернеті: дані
Від цифрових слідів до цифрових профілів (досьє)
Як використовуються дані про вас?
Не все залежить від вас
Чому це важливо зараз?
Існують різні класифікації даних
Дані як приватний ресурс, яким можна володіти
Дані як праця<
Дані як наше відображення та право людини
Дані як токсичні відходи
Дані як інфраструктура
Хто повинен отримувати вигоду від (цифрових) даних?

На шляху до стійкої цифрової публічної сфери

Що це і чому це важливо?
Надзвичайна можливість
Від “публічної сфери” …
… до “цифрової публічної сфери”
Як ми можемо відсортувати обсяг інформації?
Ефективна цифрова публічна сфера
Хороші новини, погані новини, фейкові новини, реальні новини
Що таке дезінформація і чому це проблема?
Свобода вираження поглядів та її межі
Чи є дезінформація справжньою проблемою?
Боротьба з дезінформацією
Роль держав та урядів
Роль платформ
Чи повинні користувачі нести відповідальність?
А яка роль громадянського суспільства та засобів масової інформації?
То ж які інструменти слід застосувати?

Управління штучним інтелектом

Що таке штучний інтелект і чому це важливо?
Що знаходиться поза ажіотажем?
Сфери застосування штучного інтелекту
Що таке машинне навчання?
Процес машинного навчання
Деякі труднощі машинного навчання
Хто несе відповідальність?
На шляху до формування правил управління штучним інтелектом

Заглядаючи у майбутнє

Хто повинен дбати про Інтернет?
Що таке “управління” і чому це має значення?
Управління Інтернетом 101
Ми – це Інтернет

Термінологічний словник

Вступ

Вітаємо в нашій команді

Як би ви зобразили Інтернет? Ви можете намалювати комп’ютер, мобільний телефон або планшет. Можливо, ви уявляєте кілька комп’ютерів, з’єднаних між собою, які часто зображають у вигляді взаємопов’язаних ліній. Саме так виглядає Інтернет для більшості користувачів. Якщо розглядати Інтернет з точки зору технології, яка лежить в його основі, то подібне зображення буде цілком правильним. Інтернет – це глобальна мережа, яка з’єднує комп’ютери, пристрої та користувачів. Інтернет є всюди: у наших будинках та офісах (згадайте кухонні прилади та офісну техніку), громадських місцях, урядових кабінетах та громадському транспорті.

Але щоб зрозуміти усю комплексність Інтернету, нам потрібно подивитися ширше і запитати: що ця мережа здатна зробити?

Інтернет?!

Кому належить Інтернет? Чи потрібно нам турбуватися про те, як здійснюється управління Інтернетом, і чи можемо ми довіряти системі? Хто може гарантувати, що Інтернет не буде використовуватися для заподіяння шкоди користувачам? Яку користь Інтернет приносить суспільству? Яким чином він полегшує наше життя? Чи стає наше життя менш приватним з розвитком Інтернету, чи навпаки Інтернет дає нам відчуття більшої приватності та анонімності? Як Інтернет впливає на економіку та зайнятість населення? Чи зможуть технології витіснити нас з робочих місць? Наскільки ми залежні від Інтернету, чи, можливо, це дійсно найкорисніший винахід, що суттєво полегшує наше повсякденне життя? Що ми знаємо про свою цифрову ідентичність? Які можливості та ризики, пов’язані з її використанням? Що відбувається з нашими даними?

Чому це важливо?

Наразі близько 55% населення світу має доступ до Інтернету. Хоча якість доступу та рівень використання може суттєво відрізнятися, Інтернет відкриває перед людством надзвичайні можливості. Завдяки зростанню кількості мереж та появі можливості миттєвого отримання інформації і зв’язку з іншими користувачами, Інтернет призвів до кардинальних змін в людських стосунках та суспільстві в цілому. Дехто навіть розглядає Інтернет як простір, де з часом сформується суспільство, засноване на принципах абсолютної свободи та рівності. Однак, окрім очевидних вигод, технологічний прогрес приніс і нові виклики. Безпека та конфіденційність користувачів Інтернету, залежність, захист даних та дезінформація – це ті питання, що потребують негайних рішень та від яких залежить майбутнє Інтернету.

“Глобальний громадянський діалог щодо майбутнього Інтернету” має на меті залучити громадян до формування цього майбутнього, вашого майбутнього. Нашого майбутнього. Люди, що проживають в регіонах з якісним Інтернет покриттям та регіонах зі слабким зв’язком або взагалі без нього, однаковою мірою залежать від того, що відбувається в мережі. У “Глобальному громадянському діалозі” беруть участь тисячі простих громадян по всьому світу з метою налагодження комунікації між кожним з них та політиками і органами, відповідальними за прийняття рішень у сфері Інтернету. Це найбільше в історії обговорення серед громадян світу. І перше масштабне обговорення щодо Інтернету. Вітаємо!

Ми запросили вас, щоб почути ваші сподівання, страхи та рекомендації, пов’язані з використанням Інтернету. Ми донесемо результати цього обговорення до осіб, відповідальних за прийняття рішень та розробку політик у сфері Інтернету та покажемо наскільки важливо залучати до дискусії усіх громадян.

Ми запрошуємо вас стати частиною глобальної ініціативи.

Ми збираємося розпочати дискусію, яка стосуватиметься нашого цифрового минулого, сьогодення та майбутнього. Ми почнемо з обговорення того, що для вас значить Інтернет і як спалах COVID-19 вплинув на ваші звички онлайн. Далі ми зосередимося на питанні цифрової ідентичності. Зокрема, обговоримо поводження з персональними даними. Потім перейдемо до особливостей поширення інформації онлайн та кризи довіри. Крім того, поговоримо про штучний інтелект та процеси прийняття рішень щодо майбутнього Інтернету.

Інформаційна довідка

Матеріали, які знаходяться у ваших руках або на екрані вашого монітору, допоможуть вам краще зрозуміти основні поняття та теми, які ми будемо обговорювати. Вони не дадуть відповіді на всі ваші питання, однак в них міститься набір інструментів для розуміння основних пріоритетів розвитку Інтернету сьогодні та в найближчі роки.

Якщо ви не встигнете ознайомитися з усіма матеріалами, не хвилюйтеся, ми все пояснимо у день проведення діалогу.

Ласкаво просимо до нашої команди і дякуємо, що проявили інтерес!

Інтернет і я

Що таке Інтернет?

Інтернет – це глобальна мережа, яка з’єднує комп’ютери, пристрої та користувачів. Інтернет є всюди: у наших будинках та офісах (згадайте кухонні прилади та офісну техніку), громадських місцях, урядових кабінетах та громадському транспорті.

Інтернет функціонує на трьох рівнях, зображених на малюну нижче:

Телекомунікаційна інфраструктура (нижній рівень) або фізичний рівень, через який проходить Інтернет-трафік (кабелі та лінії передач, модеми та маршрутизатори);
Інтернет-протоколи (IP) (середній рівень) або транспортний рівень, включаючи систему доменних імен (DNS – адресна книга), кореневу зону, технічні та веб-стандарти (програмне забезпечення, яке гарантує функціонування Інтернету), які відповідають за правильність передачі інформації.
Контент і програми (верхній рівень) або прикладний рівень. Це, наприклад, веб-сайти та послуги, якими ви користуєтесь в Інтернеті, ваші соціальні мережі та відеоплатформи, тощо.

Інтернет існує вже понад 50 років

Інтернет винайшли вчені, які хотіли налагодити зв’язок між своїми комп’ютерами. Згодом вони виявили значно ширший потенціал свого проекту і знайшли спосіб для обміну інформацією між комп’ютерами, по аналогії з телеграфом та телефоном. Початкова ідея полягала у використанні мережі для налагодження безпечного та безперебійного зв’язку у військовій сфері. З часом “децентралізований” характер мережі став очевидним: якщо одна частина мережі виходить з ладу, решта все ще може продовжувати функціонувати.

Мережа мереж

То ж як створювалася мережа? Поєднати комп’ютери між собою було відносно просто: кабелі з цим впоралися. Підключення комп’ютера на одному континенті до комп’ютера на іншому континенті, навіть за умови, що між ними океан, також виявилося простим завданням. Кабелі були встановлені під водою на найглибшому рівні. Цією системою ми користуємось і сьогодні.

Для того, щоб інформація проходила по кабелях, вченим довелося винайти комп’ютерну мову, здатну розбивати інформацію на дрібні частини, передавати її по кабелях і заново об’єднувати, щойно вона досягне місця призначення.

Яким чином маленькі частини знаходять своє місця призначення? Для цього вчені розробили адресну книгу Інтернету, завдяки якій ми надсилаємо інформацію на конкретну електронну адресу або переходимо на певний веб-сайт.

Джерело: https://www.submarinecablemap.com/

Як розвивався Інтернет?

Завдяки мережі, мові та адресній книзі ми сьогодні можемо використовувати соціальні мережі, спілкуватися через електронні листи та інші платформи, шукати інформацію, слухати музику, дивитися відео, купувати товари та послуги. Інтернет змінив та покращив роботу основних галузей промисловості, таких як виробництво товарів, охорона здоров’я, транспорт та державне управління.

У чому різниця між Інтернетом та Всесвітньою павутиною?

Терміни Інтернет та Всесвітня павутина (www) іноді використовуються як взаємозамінні. Насправді ж вони мають різне значення. Інтернет – це інфраструктура, яка пов’язує все разом; www – це лише один з багатьох Інтернет-додатків, які ми використовуємо для спілкування, доступу до веб-сайтів, тощо. Якщо порівнювати з поштовою системою, то Інтернет схожий на мережу поштових відділень та поштових скриньок, тоді як www буде аналогією листів та посилок, які ми відправляємо через цю систему. У той же час, www – це саме та програма, завдяки якій використання Інтернету росло швидкими темпами.

Джерело: https://www.visualcapitalist.com/what-happens-in-an-internet-minute-in-2019/

Хто має доступ до Інтернету?

Половина населення світу сприймає Інтернет як належне. Однак, інша половина все ще не має доступу до Інтернету, а отже, не може користуватися тими ж перевагами. У деяких країнах, що розвиваються елементарно немає базової інфраструктури (електроенергії). В умовах обмежених ресурсів уряди, як правило, більш схильні в першу чергу вирішувати найбільш нагальні потреби, такі як дефіцит продовольства або бідність. У деяких країнах вартість доступу до Інтернету може бути неймовірно високою (іноді нарівні з місячною заробітною платою або навіть дорожче). В умовах високої вартості інвестицій в побудову інфраструктури в таких країнах та великої кількості законодавчих вимог компанії не йдуть на зниження тарифів, а уряди не завжди мають можливість надавати співфінансування.

Хоча доступ до Інтернету є головною проблемою, існують й інші труднощі. Деякі користувачі не можуть знайти контент мовою, яку вони розуміють (50% всієї інформації онлайн – англійською мовою та лише 2% – китайською). Безумовно, є люди, які розуміють одну або декілька найпоширеніших мов, що використовуються в Інтернеті, однак є й ті, кому складно навчитися самим навикам користування мережею.

Завдяки кому Інтернет функціонує?

Уряди створюють та адаптують правила для розвитку електронної торгівлі, створення для приватного сектору достатніх інвестиційних стимулів та регулювання інших сфер Інтернету. Деякі уряди використовують Інтернет для здійснення кібератак або для переслідування своїх критиків.
Громадянське суспільство виступає від імені користувачів, і тому організації громадянського суспільства попереджають уряди та компанії про будь-які негативні наслідки для користувачів та виступають на захист прав користувачів. Деякі організації активніші за інші.
Науковці та наукові установи роблять свій внесок шляхом проведення досліджень та не переслідують мету отримання прибутку. Вони розробляють теорії та в подальшому застосовують їх на практиці.
Технічне співтовариство та приватний сектор розширюють технологічні можливості з перспективою на найближчі 5, 15 та 50 років (наприклад, штучний інтелект та віртуальна реальність). Іноді поспішний запуск нових продуктів без належного тестування призводить до певних прогалин в контексті гарантування безпеки їх використання (і саме тому ми часто можемо бачити на екранах наших моніторів спливаюче вікно з проханням встановити оновлення безпеки, тощо).

Кожен із перелічених суб’єктів, яких також називають зацікавленими сторонами або стейкхолдерами, має певну роль та зацікавлений у конкретних цілях, що часто робить процес досягнення компромісного рішення вкрай непростим.

Так який він, Інтернет? Хороший чи поганий? Визначення деяких основних проблем

У офлайному світі багато речей, якими ми користуємося у своєму повсякденному житті, можуть бути використані зловмисниками. Наприклад, ми використовуємо гроші, щоб купувати товари та послуги. Але гроші можуть бути використані з метою експлуатації або можуть бути вкрадені. Подібним чином діти можуть використовувати Інтернет для отримання нових знань, але й злочинці можуть користуватися ним для налагодження контакту з дітьми. Соціальні мережі зазвичай використовуються для спілкування з родиною та друзями, але також можуть використовуватися для поширення мови ненависті та домагання.

В рамках “Глобального громадянського діалогу щодо майбутнього Інтернету” ми хочемо зосередитись на наступних темах, які наразі перебувають в центрі обговорень міжнародних та національних інституцій, яким важлива думка кожного з вас. Зокрема, ми поговоримо на такі теми:

“Мої дані, ваші дані, наші дані”. У рамках цього обговорення ми спробуємо дати відповідь на питання: “Що робити з даними, якими ділимося ми та якими інші діляться з нами?”

“Формування надійної цифрової публічної сфери”. Основне питання у цьому блоці: “Як боротися з поширенням дезінформації в Інтернеті та її наслідками? ”

“Дослідження та управління штучним інтелектом”. Основне завдання – зрозуміти ваші сподівання та побоювання щодо штучного інтелекту, а також вашу думку щодо пріоритетних напрямків у цій сфері на міжнародному рівні.

Мої дані, ваші дані, наші дані

Ми залишаємо слід в Інтернеті: дані

Кожного разу, коли ми відкриваємо веб-браузер, виконуємо пошуковий запит, авторизуємось в соціальних мережах або навіть перевіряємо погоду в Інтернеті, ми залишаємо цифровий слід. Трекери веб-сайтів та файли cookie дозволяють відстежувати скільки часу ви проводите на певній веб-сторінці, скільки часу вам потрібно для прочитування статті, які відео ви переглядаєте, тощо. Щодня створюється та зберігається близько 2,5 квінтильйонів байт даних. Це еквівалентно приблизно годині щоденно створюваного відео високої якості для кожної людини на планеті.

Веб-трекери

Веб-трекери – це фрагменти коду, які фіксують ваші вподобання в Інтернеті. Одним з відомих прикладів веб-трекера є “файли cookie”: крихітні контейнери даних, які дозволяють веб-сайтам зберігати дані про вас на вашому пристрої. Наступного разу, коли ви відвідаєте певний сайт, він вже знатиме окремі ваші вподобання. Є трекери, що мають форму скриптів, які приховані на веб-сайтах – іноді в одному пікселі – і працюють у фоновому режимі, записуючи таку інформацію, як, наприклад, ваша IP-адреса. Деякі трекери стежать за вашим переміщенням з одного веб-сайту на інший і запам’ятовують ваші кліки та інші дії.

На сьогодні, коли навіть наші побутові пристрої підключені до Інтернету, кількість зібраних даних лише зростає. Наші розумні годинники відстежують наші кроки та пульс і надсилають ці дані компанії, яка їх виготовила. Наші голосові помічники активно слухають наші команди, записують і зберігають те, що ми їм говоримо. Розумні лічильники енергії відстежують та зберігають дані споживання енергії. Наші телефони за умовчанням записують наше місцезнаходження та надсилають ці дані різним розробникам додатків та виробникам телефонів.

Збір даних не є чимось новим. Століттями люди записували свої історії на стінах печер, гравірували їх на камені або документували на папері. Збір цифрових даних відрізняється тривалими періодами зберігання великих обсягів даних та постійним поєднуванням існуючих даних з новими джерелами даних. Таким чином, дані про місцезнаходження, якими ви сьогодні ділитесь із вашим додатком карт, через кілька років можуть бути використані для формування моделі ваших звичних маршрутів. І чим більше нашого життя переходить в онлайн, тим легше стає не просто записувати та зберігати наші повідомлення, а й збирати дані про те, як часто ми спілкуємось, відкриваємо певний веб-сайт або шукаємо певний термін. Такі дані про дані називаються метаданими.

Від цифрових слідів до цифрових профілів (досьє)

Сам по собі цифровий слід розкриває дуже мало інформації про вас, але поєднавши кілька слідів можна створювати доволі детальний профіль особистості, зокрема дізнаватися хто ви, ваше коло спілкування, ваші уподобання, інтереси, звички, звички ваших рідних та особливості вашої взаємодії з різними цифровими послугами на щоденній основі. Назвемо це вашою цифровою ідентичністю.

Як формуються ці профілі? У деяких випадках цифрові платформи, які ви використовуєте для спілкування з друзями, можуть самостійно накопичувати про вас величезні об’єми інформації і не потребуватимуть жодних зовнішніх даних для створення вашого детального досьє. Вони використовують лише ту інформацію, якою ви самі з ними ділитеся у вигляді дописів, повідомлень, лайків та репостів. В інших випадках так звані брокери даних спеціально відслідковують ваші цифрові сліди і поєднують їх з інформацією із загальнодоступних джерел та даними, які вони викуповують у інших накопичувачів даних, таких як кредитні компанії.

На даний момент ми маємо дуже обмежені можливості контролю над профілями, які створюються про нас. Ми часто не знаємо, хто їх створює, наскільки вони є точними (часто вони неточні), і нам бракує засобів, щоб виправити помилки, які вони можуть містити. Ситуація стає особливо проблематичною, коли ці джерела інформації становлять основу для прийняття рішень щодо того, чи надавати нам доступ до певних послуг (позики, житло, тощо).

Як використовуються дані про вас?

Реклама

Найпоширенішим прикладом використанням таких профілів є реклама. Ви коли-небудь отримували рекламу взуття в Інтернеті через кілька хвилин після того, як ви дійсно шукали нову пару черевиків онлайн? Це не випадково. Ваші цифрові сліди використовується для виявлення, яку рекламу ви відкриєте або які продукти купите з найбільшою вірогідністю.

Увага

Соціальні мережі хочуть, щоб ви залишались їх користувачами і використовують дані про вас, щоб зрозуміти, як прив’язати вас до їхніх послуг. Виходячи з того, що вам раніше сподобалося чи які публікації ви розмістили, вони пропонуватимуть вам контент, який найбільше відповідає вашим інтересам. Частина цього контенту буде оплачуватися рекламодавцями, наприклад, соціальна мережа отримуватиме платіж кожного разу, коли ви натискаєте на нього. Це одна з причин, чому так багато соціальних мереж пропонують свої послуги безкоштовно.

Удосконалення цифрових продуктів

Дані також використовуються постачальниками цифрових послуг (люди, які створюють програми та додатки, якими ви користуєтесь), щоб вивчити ваші уподобання та покращити свої послуги для максимального задоволення ваших потреб. Наприклад, якщо ви натиснете кнопку, а потім закриєте веб-сайт, розробники можуть зробити висновок, що кнопка не працює належним чином, і виправити недолік.

Координація

Під час пандемії COVID-19 уряди почали збирати дані про рівень поширення інфекції та зони ризику. Можна довго сперечатися про ефективність такого збору даних, однак ідея полягає в тому, що розуміння ситуації на місцях може допомогти скоординувати необхідну допомогу. Це стосується й інших криз. Наприклад, після землетрусу інформація про щільність населення або про те, хто знаходився вдома, дозволяє службам з надзвичайних ситуацій ефективно розподіляти наявні ресурси.

(Автоматизоване) прийняття рішень

Цифрові дані все частіше використовуються для автоматичного прийняття рішень. Алгоритми можна натренувати на даних сканування очей, щоб навчити їх діагностувати конкретні захворювання очей. Розпізнавання обличчя широко використовується в аеропортах для автоматичної ідентифікації особистості. Страхові компанії використовують дані про ваш рівень доходу, ваших друзів або район проживання для розрахунку розміру вашого внеску. Кредитори використовують подібні дані для оцінки вашого кредитного ризику.

Чи справедливі та точні ці рішення, багато в чому залежить від того, чи використовуються точні та повні дані. Наприклад, системи розпізнавання обличчя, натреновані на білих обличчях, часто помилково розпізнають обличчя представників інших рас. З іншого боку, людина з чудовою кредитною історією може отримати поганий кредитний рейтинг, якщо вона проживає в порівняно бідному районі.

Оцінка загрози

Служби безпеки використовують великі обсяги персональних та зведених даних, щоб визначити хто представляє загрозу національній безпеці. У 2013 році дані, повідомлені Едвардом Сноуденом, показали, що Агентство національної безпеки США володіє величезними масивами даних про людей, які проживають у США та за їх межами. У свій захист Агентство заявило, що ці дані потрібні йому для забезпечення безпеки країни. Прихильники конфіденційності вважають, що такий обсяг збору даних є надмірним і порушує право громадян на приватність.

Контроль поведінки

Цифрові дані допомагають компаніям і урядам контролювати поведінку користувачів і громадян. Такий моніторинг може використовуватися для заохочення певних видів поведінки (наприклад, зупинка на червоне світло), одночасно запобігаючи іншим (наприклад, розміщення оголених фотографій у соціальних мережах або вчинення злочину). Іноді контроль набуває форми ненав’язливого заохочення, а інколи – соціального кредитування. Під соціальним кредитуванням мається на увазі система оцінки поведінки кожного громадянина та надання балів за поведінку, яка вважається соціально вигідною, або відмінусування балів за соціально неприйнятну поведінку. В подальшому такі бальні системи можуть використовуватися для надання чи відмови у доступу до таких послуг, як житло, громадський транспорт та кредит.

Підзвітність

Іноді нам потрібні дані, щоб мати можливість притягнути людей до відповідальності. Наприклад, інформація про державні витрати дозволяє нам, широкій громадськості, виявляти корупцію на ранніх стадіях.

Осмислення себе

Дослідники, журналісти та інші мислителі покладаються на цифрові дані, щоб допомогти нам зрозуміти світ, людей, природу, суспільство, нашу історію, тощо. Це дослідження, у свою чергу, допомагає нам лікувати хвороби, формувати політику або знаходити нові рішення для нагальних проблем.

Не все залежить від вас

Ми часто переконані, що дані, якими ми ділимося онлайн, стосуються лише нас і що саме від нас залежить рішення ділитися цими даними чи ні. Але часто це не зовсім так.

Впродовж життя ми обмінюємося великою кількістю даних. Візьмемо для прикладу дані ДНК. Ви можете вирішити пройти ДНК тест та поділитися своїми даними з аналітиком, щоб краще зрозуміти свою генетичну конституцію. У цьому випадку ви автоматично розкриваєте дані про своїх (ненароджених) членів сім’ї, які мають такий самий код ДНК. Можна наводити ще багато подібних прикладів. Повідомлення, які ви надсилаєте друзям та фотографії, на яких зображені декілька людей, є прикладами спільних даних.

Але навіть коли дані насправді стосуються лише вас, вони все одно можуть бути використані для розкриття інформації про інших. Якщо двадцятирічний студент ділиться інформацією про свої музичні вподобання онлайн, ці дані можна використовувати для аналізу музичних вподобань інших двадцятирічних студентів. Або дані про ваші доходи можуть бути використані для аналізу загального рівня доходів в районі вашого проживання.

Навіть рішення не ділитися даними може зрештою вплинути на вас: уявіть що станеться, якщо всі здорові люди вирішать добровільно поділитися даними про свої щоденні режими фізичних тренувань із страховими компаніями. В обмін на ці дані вони зможуть отримати певні переваги. Натомість ви, маючи певні проблеми зі здоров’ям, вирішили не ділитися подібними даними, побоюючись, що ваша страхова компанія може використати їх проти вас. Однак, за відсутності даних ваш страховий агент може зробити висновок, що ви несете більші ризики для здоров’я та збільшити ваш страховий внесок.

Іноді ви навіть не маєте можливості вирішити чи варто ділитися даними про себе. Є багато випадків, коли дані про вас збираються без вашого відома. Вуличні камери можуть записувати вас без попереднього повідомлення. Саме так збирається більшість метаданих. Як ми приймаємо рішення щодо такого типу збору даних?

Чому це важливо зараз?

Масиви цифрових даних, які ми збираємо про себе та своє середовище, потенційно можуть служити людству та покращити наше життя. Дані про нашу поведінку онлайн можуть допомогти вченим робити передбачення. Дані про наші водійські звички допомагають інженерам створювати самокеровані машини, які менш схильні до аварій. Дані про наше здоров’я можуть допомогти у винайденні нових автоматизованих засобів діагностики. Але, як ми вже бачили, збір та використання цифрових даних також можуть завдати шкоди як окремим людям, так і суспільству в цілому. Ось чому нам усім важливо мати право голосу у питаннях, які стосуються збору та цільового використання наших даних. І нам потрібно піднімати ці питання прямо зараз.

Чому? Ми досягли точки, коли наша здатність бути активними членами суспільства значною мірою залежить від використання цифрових інструментів. Новини про публічну політику дедалі частіше публікуються в соціальних мережах, ділові зустрічі перемістилися на платформу Zoom, а для реєстрації на події часто потрібен обліковий запис Facebook. Ці інструменти є вкрай зручними і допомагають нам підтримувати зв’язок один з одним навіть в умовах жорсткого карантину під час пандемії. При цьому наша залежність від цих інструментів ускладнює вибір того, якими даними про себе ми хочемо ділитися. Іншими словами, рішення є фактично очевидним коли вам потрібно обрати між наданням своїх даних соціальній мережі та втратою зв’язку зі своїми друзями.

У той же час наші уряди, банки та служби цифрових послуг все частіше покладаються на дані, якими ми обмінюємося онлайн для прийняття рішень щодо нас. Наприклад, при прийнятті рішення про надання нам доступу до житла, ресурсів та державної підтримки. Зрештою те, що ми розкриваємо про себе сьогодні, може мати значний вплив на наше майбутнє.

Тоді питання в тому, як ми приймаємо рішення щодо своїх даних. Як ми оцінюємо соціальну та економічну цінність даних, які ми генеруємо, та як зменшити шкоду, яку вони можуть спричинити? Хто повинен вирішувати які дані збираються та використовуються? Кожен з нас? Наші уряди? Чи організації, що збирають дані?

Відповідно, хто повинен отримувати вигоду від використання наших даних? Компанії, які їх збирають та надають нам безкоштовні послуги? Чи, можливо, ці дані повинні передусім приносити користь суспільству? Чи хочемо ми порівну розподілити переваги від використання даних? Чи буде справедливим, якщо хтось отримає більшу вигоду?

Існують різні класифікації даних

1. Дані як приватний ресурс, яким можна володіти

Можливо, ви чули, що дані називають новою нафтою, тобто ресурсом, який спровокує наступну хвилю інновацій. Різниця полягає у тому, що нафта видобувається в природних умовах, у той час як дані отримують від людей та навколишнього середовища. Звідси виникає питання, хто повинен володіти цим ресурсом. Той, хто добуває дані? Чи той, у кого їх добувають?

У першому випадку дані будуть належати корпораціям та іншим організаціям, які збирають цифрові дані. Це пошукові системи, соціальні мережі та голосові помічники. Вони вкладають гроші та час у створення платформ і часто пропонують свої послуги безкоштовно. Чому б не дозволити їм володіти даними, які вони збирають? Цікаво, якби їм довелося видаляти наші дані, чи продовжували б вони пропонували свої послуги безкоштовно?

У другому випадку дані належать їх носіям. Це користувачі платформ та пошукових систем. Якщо компанії хочуть заробляти гроші на даних про вас, чи повинні ви мати право претендувати на частину прибутку?

В обох випадках суб’єкти даних повинні вільно вирішувати, хто отримує доступ до їх даних, та мати можливість продавати свої дані з метою отримання прибутку. Після продажу даних суб’єкт даних втрачає право приймати рішення щодо їх подальшого використання, натомість це право переходить до нового власника. Приблизно так само ми купуємо та продаємо книги, велосипеди чи будинки.

Ситуація дещо ускладнюються, якщо врахувати, що дані часто отримують від кількох осіб. Хто володіє даними у цих випадках?

2. Дані як праця

Це різновид моделі “дані як ресурс”, суть якого зводиться до того, що дані виникають як результат певної праці: коли ви публікуєте інформацію онлайн, ділитеся фотографіями або ставите відмітку в публікації, ви по суті виконуєте невелику роботу (створюєте дані), за яку повинні отримати компенсацію.

Цей підхід робить акцент на праві на компенсацію та наданні права доступу до даних усім, хто брав участь у їх створенні. Однак, у рамках цього підходу залишається без відповіді питання про право контролю над даними про вас, навіть якщо вони були створені без вашої участі. Наприклад, якщо хтось написав розповідь про вас, чи маєте ви право на компенсацію за використання ваших даних?

3. Дані як інфраструктура

Енциклопедія Вікіпедія визначає інфраструктуру як “сукупність фундаментальних структур та споруд, що обслуговують країну, місто чи іншу територію, включаючи засоби, необхідні для функціонування економіки”. Сюди входять шосе, залізниці, Інтернет-кабелі та телефонні лінії. З огляду на зростаючу важливість цифрових даних для функціонування суспільства, їх цілком справедливо можна розглядати як частину базової інфраструктури.

У рамках цього підходу право визначати дозволені способи і випадки збирання та використання даних (як основної частини інфраструктури) належить громадам та урядам, а не окремо взятим індивідам. Подібно до того, як при будівництві дороги слід враховувати індивідуальні потреби та потреби громад, при прийнятті рішень щодо даних слід враховувати право особи на приватність, а також негативні зовнішні чинники у процесі збору та використання даних. Однак, у даному випадку остаточне рішення буде прийматися, наприклад, виборними посадовими особами або громадами, які покладаються на дані для забезпечення функціонування суспільства чи економіки.

Однак, цей підхід не дає відповіді на питання хто повинен приймати рішення: невеликі групи людей (наприклад, сім’я)? Уряд? І чи залежить вибір контролюючого органу від типу даних та випадків їх використання?

4. Дані як токсичні відходи

Хоча відомо багато вагомих причин для збору та використання цифрових даних, існують також аргументи на користь того, що негативні наслідки від подібного накопичення переважають позитивні. Прихильники цього підходу порівнюють збір даних із накопиченням ядерних відходів. Незважаючи на те, що ядерна енергетика є перспективною галуззю, вона не перестає бути небезпечною, створює токсичні відходи, яким потрібен тривалий час для розпаду. Те саме можна сказати і про дані. Дані однаковою мірою можна використовувати для суспільно корисних досліджень та для моніторингу і контролю над громадянами.

Крім того, збір та зберігання даних також впливає на природне середовище. Експерти підрахували, що до 2025 року на сферу зв’язку буде припадати до 20% всього енергоспоживання. Велика частина припадатиме саме на зберігання та обмін даними. Саме тому одним із аргументів проти зберігання та використання даних є відсутність ресурсів для їх розміщення.

Якщо розглядати дані з цієї точки зору, логічним наступним кроком є скорочення обсягів створення даних та збір лише обмеженої кількості необхідних даних.

5. Дані як наше відображення та право людини

Замість того, щоб розглядати дані як ресурс, ми могли б розглядати їх як відображення людини. Ви відображаєтеся в даних про себе, ваші контакти відображаються в повідомленнях, ваші моделі поведінки відображаються у способі керування автомобілем. Дані схожі на відображення в дзеркалі.

За такого підходу більш природним виглядає питання контролю над відображенням. Правозахисники стверджують, що кожен повинен мати право вирішувати, які дані він хоче розкрити про себе в кожному конкретному випадку. Більше того, це право не може бути передане іншим особам навіть при продажі даних. Саме у цьому полягає різниця між цим підходом та класифікацією даних як “нової нафти”: якщо ресурси можна купувати та продавати, основні права невідчужувані. Це означає, що ви ніколи не зможете продати їх, незалежно від того, скільки грошей вам запропонують. Так само, як ніколи не можна продати дзеркальне відображення або свою тінь.

Ситуація знову таки ускладнюється, якщо врахувати, що дані часто є відображенням більш ніж однієї людини. Хто має право вирішувати питання про збір, доступ та використання даних у цих випадках?

Хто повинен отримувати вигоду від (цифрових) даних?

Якщо дані настільки цінні, важливі, чутливі … Хто повинен отримувати вигоду від них? Існує багато варіантів:

Суб’єкт даних, тобто особа, про яку йдеться в даних: якщо використовуються дані про мене, це повинно принести мені користь, навіть якщо при цьому інтереси інших осіб будуть задоволені в меншій мірі. Такий підхід презюмує, що дані завжди співвідносяться з конкретною особою.
Громади: якщо використовуються дані про мене, це повинно приносити користь моїй громаді (навіть коли моя особиста користь буде меншою) та мінімізувати шкоду для самої громади та її членів. За такого підходу презюмується можливість визначити конкретну громаду.
Суспільство в цілому: усі дані слід збирати та використовувати лише для цілей, які приносять користь суспільству в цілому та мінімізують шкоду для суспільства і його членів. За такого підходу презюмується, що суспільство є відносно однорідним.
Суб’єкт, який збирає та використовує дані: наразі найбільша кількість даних перебуває у руках корпорацій. У рамках цього підходу корпорації повинні збирати та використовувати дані на власний розсуд. Вони інвестують у нові технології і тому мають право на використання зібраних даних. При цьому дані перебувають у приватних руках. Іноді суб’єктом збору даних виступає державна установа.
Ніхто: ми не повинні збирати дані онлайн.

Що ви думаєте?

Так що ж ви думаєте? Як слід розглядати наші дані? З точки зору кожного індивіда чи суспільства в цілому?

На шляху до стійкої цифрової публічної сфери

Що це і чому це важливо?

Надзвичайна можливість

Ніколи раніше в історії людства ми не мали доступу до такої кількості інформації. І спосіб доступу до цієї інформації надзвичайно змінився. Кількість відео, книг та історій, які ми можемо дивитися, читати та слухати, значно зросла. Ми вибираємо що, коли та на якому пристрої дивитися та читати.

Ми взаємодіємо з іншими громадянами, урядом, компаніями та різними організаціями безпосередньо і майже без посередників. Так було не завжди.

Від “публічної сфери” …

Коли ми спілкуємося з родиною та друзями, колегами та однолітками, ми стаємо частиною “громадськості”. Ми взаємодіємо з іншими, висловлюємо та формуємо свою думку і погляди з питань, важливих для нас та наших громад. Але ми не єдині у цьому. Журналісти та уряди, компанії та асоціації також беруть участь у цій дискусії щодо спільного майбутнього та важливих для суспільства тем. Це той простір, який ми можемо назвати “публічною сферою”. Ця концепція обговорювалась протягом багатьох століть і її значення суттєво змінилося з часом.

Традиційно та протягом тривалого періоду публічна сфера визначалася як “вік засобів масової інформації”. Це пояснювалося тим, що газети, радіо та телебачення були основними каналами ведення публічної дискусії щодо спільного майбутнього. Спробуємо уявити піраміду, щоб краще зрозуміти цю концепцію:

Внизу знаходимося “ти і я” – громадяни, які обговорюють питання у своїй сім’ї, на робочому місці, тощо. У цьому просторі всі “надсилають” повідомлення (виконавці) та “отримують” повідомлення (аудиторія). Має місце взаємодія “виконавець-аудиторія”.
Посередині знаходяться індивіди, групи та/або організації, які об’єднуються навколо певних тем, наприклад, навколишнього середовища або Інтернету. Ці групи більше схильні до надсилання повідомлень. В основному це “виконавці”.
На вершині піраміди знаходяться “засоби масової інформації”, які створюють та розповсюджують інформацію та повідомлення. Вони – виконавці.

То ж якщо раніше ви хотіли обговорити щось на рівні суспільства в цілому, єдиним шляхом досягти необхідної аудиторії був рівень ЗМІ. При цьому журналісти виконували роль фільтра.

… до “цифрової публічної сфери”

Поширення Інтернету повністю змінило ситуацію. Інтернет дозволяє кожній людині публікувати інформацію/контент. Отже, кожен з нас є одночасно і аудиторією, і виконавцем.

Ця нова можливість повністю зруйнувала традиційну піраміду обміну інформацією та відкрила дуже активну і динамічну публічну сферу. Ми можемо безпосередньо спілкуватися з колегами не лише на місцевому рівні, а й в усьому світі. Цікава, важлива, жартівлива інформація може безкоштовно бути поширена по всьому світу.

Наприклад, під час кризи COVID-19 медичні установи могли щодня передавати актуальні дані та інформацію про нові спалахи хвороби через соціальні мережі, тим самим моментально інформуючи мільярди користувачів.

Це також призвело до появи основного виклику – перевірки якості інформації. Як переконатися, що те, що ми читаємо та бачимо онлайн, є правдою? Як ми можемо гарантувати, що нікому не буде завдана шкода онлайн?

Якщо те, що ми бачимо та читаємо в Інтернеті, не є якісним, якщо нам можна завдати шкоди онлайн, то цифрова публічна сфера перестає бути місцем прогресивного розвитку людства і перетворюється на токсичне місце. Небезпечне місце.

Давайте розглянемо основні аргументи, питання та протиріччя.

Як ми можемо відсортувати обсяг інформації?

Перше велике завдання полягає в тому, щоб зрозуміти, які теми з величезної кількості інформації в Інтернеті цікаві для громади і робити фокус саме на них. Аналогічним чином вивчити які теми не цікавлять громаду або навіть можуть їй зашкодити, і відповідно менше ділитися подібною інформацією чи взагалі не ділитися нею.

В наш час алгоритм є основним інструментом, який допомагає вивчити подібні вподобання. Алгоритм – це частина програмного забезпечення (комп’ютерна програма), яка сортує дані автоматично, без людського втручання. Алгоритми пишуться людьми, але подальші дії з сортування даних здійснюють самостійно.

Отже, у цифровій публічній сфері зв’язок між виробником та одержувачем повідомлення здійснюється за допомогою комп’ютерної програми. І величезна частина цього зв’язку здійснюється через соціальні мережі та пошукові системи.

Знову виникає питання про посередника. У епоху ЗМІ посередниками були журналісти. В епоху цифрових технологій посередниками є алгоритми та компанії, які їх розробляють. Саме через це з’явилося багато критиків впливовості технологічних компаній та соціальних мереж.

Тривалий час ці компанії вважали, що не їхня роль перевіряти факти та інформацію, розміщені на їхніх платформах, оскільки контент був створений користувачами, а їхня свобода вираження поглядів повинна бути захищена. І це правда. Користувачі несуть відповідальність за те, яку інформацію вони шукають, що їм подобається і за те, що вони публікують.

У той же час, нещодавні скандали, пов’язані з національними виборчими процесами та поширенням шкідливого і расистського контенту онлайн, змусили такі компанії, як Google, Facebook та Twitter, вжити заходів, підтвердити свою соціальну відповідальність та почати моніторинг контенту, розміщеного на їхніх платформах для ідентифікації шкідливої інформації.

Деякі держави та міжнародні організації також почали регулювати цифровий простір.

Ефективна цифрова публічна сфера

Інтернет буде з нами завжди. Тому дуже важливо визначити межі та правила функціонування нової цифрової публічної сфери. Ми живемо в той час, коли правила лише формуються та обговорюються, перевіряються та вдосконалюються. Ось чому нам важлива ваша думка.

Що ви думаєте? У чому для вас полягає різниця між державним та приватним? Чи існує чітка межа? І чи є різниця між “фізичним” та “онлайн” простором? Виходячи з вашого досвіду як громадян, як має виглядати здорова цифрова публічна сфера?

Хороші новини, погані новини, фейкові новини, реальні новини

Що таке дезінформація і чому це проблема?

Дуже великою проблемою у контексті цифрової публічної сфери є те, що ми часто називаємо “фейковими новинами”, а точніше “дезінформацією”. Це відомості, які базуються на або передають неправильну інформацію з метою введення в оману читачів. Але не вся дезінформація є неправдивою. Деяка дезінформація містить виключно або переважно коректну інформацію, але ця інформація використовується вибірково з метою зміщення фокусу дискусії та впливу на політичний дискурс. У такому випадку мова йде про недостовірну інформацією.

Дезінформація – явище дуже давнє. Наприклад, ще в 1275 році англійський король Едуард I вніс зміни до “акту про мову підбурювання”, заборонивши “цитувати чи публікувати будь-які неправдиві новини чи казки, через які між королем і його підданими можуть виникнути протиріччя”.

Проблема полягає в тому, що люди дуже погано розпізнають неправдиві новини за відсутності вербальних знаків. Без контексту ми губимось і схильні вірити у що завгодно.

Людські упередження та когнітивні порушення роблять нас більш сприйнятливими до інформації, яка відповідає нашим страхам і нібито переконує у нашій правоті (“Я так і знав(ла), що уряд щось приховує…”, “Бачиш, я знав(ла), що багаті люди можуть переступати через правила… ”.)

Ситуація ще більше ускладнюється коли ми переміщуємося в цифрову публічну сферу.

Дезінформація:

може легко поширюватися (може навіть стати вірусною, тобто збільшуватися в геометричній прогресії і швидко досягати широку аудиторію);
миттєва – щоразу, коли ви натискаєте “відправити”, вона зявляється онлайн;
дешева – великі групи населення можна охопити за мінімальних витрат;
анонімність та відсутність особистої взаємодії зменшують бажання поводитися конструктивно та провокують агресивну поведінку та висловлювання.

Свобода вираження поглядів та її межі

Свобода вираження поглядів, яка гарантується як національними конституціями, так і всіма універсальними та регіональними актами про права людини, є однією з основ суспільства та однією з ключових умов прогресу і самореалізації кожної людини. Важливо зазначити, що захищаються не лише інформація та ідеї, з якими всі погоджуються, але також ті, що можуть вважатися образливими, шокуючими чи тривожними. Іноді саме останні потребують спеціального захисту. Ідеї змінюються з часом, і створення сприятливого середовища для нових ідей буде корисним для всіх.

Свобода вираження поглядів сама по собі є правом, що відкриває нові можливості: однаковою мірою офлайн та онлайн, оскільки для багатьох людей Інтернет став одним з основних засобів, за допомогою якого вони отримують і передають інформацію та ідеї. Пряма залученість користувачів зробила можливим безпрецедентний обмін думками, що до того ж є миттєвим, (часто) недорогим та не залежить від кордонів.

Правда повинна поширюватися вільно. Але для цього потрібна певна допомога. На жаль, соціальні мережі часто використовувались зловмисниками для поширення дезінформації. Від США до Бразилії, від Індонезії та Мексики до Кенії спеціально найняті індивіди та організації (деякі з яких були ідентифіковані, деякі з них досі залишаються анонімними) намагалися вплинути на громадську думку та придушити критиків шляхом поширення дезінформації.

В ідеалі ідеї повинні проходити фільтрування серед самого населення. Погані ідеї, що не рухають світ у правильному напрямку, не повинні бути підтримані. Але в часи стратегічних дезінформаційних кампаній, розчарування частини населення у традиційних уявленнях про політику, зростаючого впливу тренованих маніпуляторів у політиці та піднесення націоналістичних рухів у всьому світі, цього недостатньо. Істині потрібна допомога, особливо враховуючи, що стратегічна брехня нерідко пов’язана (або призводить до) з порушеннями прав людини, часто в масових масштабах.

Чи є дезінформація справжньою проблемою?

Дослідження дезінформації показують різні результати. З одного боку, конкретний вплив дезінформації важко визначити, хоча він існує. З іншого боку, боротьба з дезінформацією займає непропорційно велику частину новин про роботу онлайн медіа. Це лише посилює враження, що Інтернет можна використовувати як ефективний форум для поширення дезінформації. Є й ті, хто стверджують, що загроза дезінформації змушує сперечатися більше і менше довіряти один одному (і надійним джерелам новин у тому числі).

З одного боку, довіра до традиційних установ – лікарів, газет – повільно падає, і люди починають шукати альтернативні новини та думки онлайн. З іншого боку, різноманітність інформації та думок онлайн полегшує читачам пошук новин, які відповідають їх переконанням, та дозволяють почувати себе в безпеці через підтвердження їх власних упереджень (особливо коли вони дотримуються непопулярних поглядів чи належать до меншин).

Боротьба з дезінформацією

Роль держав та урядів

Державам належить первинна відповідальність і основний обов’язок захищати права та основні свободи людини, в тому числі в цифровому середовищі. Окрім обов’язку дотримуватись своїх зобов’язань згідно з міжнародним правом прав людини, вони повинні запровадити нормативні рамки, включаючи само- та співрегулювання, що дозволяють диференціювати висловлювання онлайн, у тому числі передбачивши ефективні та належні засоби правового захисту. Але державам недостатньо не втручатися у свободу вираження поглядів, вони також мають позитивний обов’язок захищати права людини та створювати безпечне і сприятливе середовище, яке дозволяє кожному “брати участь у публічних обговореннях і висловлювати думки та ідеї без страху, у тому числі ті, які ображають, шокують або є незручними для державних чиновників або будь-якої верстви населення” (РЄ).

Безумовно, держави далеко не єдині суб’єкти, що повинні забезпечувати права людини онлайн. Інтернет-посередники теж мають зобов’язання згідно з міжнародним та національним законодавством.

Інтернет-користувачі споживають непропорційно багато сенсаційного контенту. Суб’єкти на ринку дезінформації використовують людські упередження та когнітивні порушення для спонукання Інтернет-користувачів до споживання дезінформації. Чи означає це, що держави повинні заборонити дезінформацію та притягувати до кримінальної відповідальності тих, хто її поширює?

Певні види дезінформації вже визнанні незаконними. При запровадженні будь-яких нових норм, що обмежують право на поширення неправди, необхідно враховувати допустимі межі обмежень щодо свободи вираження поглядів.

Роль платформ, що розповсюджують інформацію, стає особливо важливою, коли державні установи відмовляються гарантувати дотримання прав людини онлайн або прийняти закони, спрямовані на боротьбу з дезінформацією та придушенням інакомислення.

Роль платформ

То чи слід (дозволяти) компаніям продовжувати поширювати дезінформацію, враховуючи що вона швидко розповсюджується, спрямовує трафік на їхні сайти та призводить до монетизації? Чи краще – і більш відповідально – швидко видаляти контент, який не відповідає дійсності або шкодить соціальній згуртованості, і негайно вживати заходи проти координованої недостовірної поведінки, як це успішно почали робити великі компанії – власники соціальних мереж?

Люди можуть керуватися своїми переконаннями, щоб оцінювати достовірність контенту. Якщо контент буде видалено, може скластися враження, що платформа є політично упередженою. Незважаючи на те, що платформи можуть видаляти контент відповідно до власних умов надання послуг, часто виникають протиріччя між ними та національними законами. Один і той самий контент є незаконним в одних країнах та законним в інших. Дуже складно довести, що певний контент є неправдивим. Навіть достовірна інформація може бути суспільно небезпечною, якщо вона є вибірковою.

Але наскільки хорошою є ідея дозволити платформам оцінювати достовірність контенту, надійність його авторів та проводити маркування контенту? Чи викличе такий підхід більше довіри? Чи навпаки користувачі почуватимуться безправними і ще менше довірятимуть платформам? Видалення проблемного контенту – не найкраще рішення.

Чому б не співпрацювати з організаціями, які перевіряють факти та не позначати відповідний контент, що може бути проблематичним? Тоді читачі зможуть відразу побачити, що новина є недостовірною і вирішити на який рівень довіри заслуговує автор допису чи відео. Користувачів можна запросити долучитися до перевірки фактів. Згодом соціальні мережі зможуть використовувати алгоритми, щоб знизити рівень дезінформації та мотивацію до її поширення. Якщо користувачі поділяться некоректною інформацією, про це негайно буде зроблена мітка. Альтернативні посилання перенаправлятимуть користувачів до достовірних досліджень на цю тему або статтей від надійних новинних організацій.

Чи повинні користувачі нести відповідальність?

Іншим варіантом рішення може бути покладання відповідальніості на користувачів. Зрештою, будь-який громадянин повинен нести відповідальність за те, чим він ділиться та що переглядає онлайн. То чому б не зосередитись на навчанні громадян навичкам, необхідним для виявлення дезінформації? Якщо громадяни матимуть можливість легко повідомляти про сумнівний контент, можливо, вони проявлятимуть більшу активність у виявленні дезінформації, що зрештою призведе до зменшення її об’ємів?

Окрім надання громадянам технічної можливості повідомляти про дезінформацію, слід також запровадити програми цифрової грамотності, які дозволять їм краще оцінювати та орієнтуватись в інформації, яку вони бачать та публікують онлайн.

А яка роль громадянського суспільства та засобів масової інформації?

Окрім вищезазначеного, можна також залучити стейкхолдерів, які працюють у сфері інформації. Можливо, журналісти повинні допомагати у сортуванні потоків інформації? Це знову повернуло б їм роль посередників. А, можливо, вони б змогли стати найкращим захистом від дезінформації. Журналісти розпочали подібні ініціативи по всьому світу та створюють платформи для перевірки фактів.

То ж які інструменти слід застосувати?

То ж які інструменти слід застосувати?

Ми представили основні елементи цифрової публічної сфери та пов’язані з нею можливості і загрози.

На вашу думку, які інструменти слід визнати пріоритетними? Які їхні переваги та недоліки?

Управління штучним інтелектом

Що таке штучний інтелект і чому це важливо?

Що знаходиться поза ажіотажем?

Штучний інтелект (ШІ) та машинне навчання (МН) – це два слова, якими наразі дуже часто користуються. Ці технології презентують або як рішення, яке врятує світ, або як останній крок перед апокаліпсисом. Але крім цього відбувається й інша, більш змістовна дискусія про те, що насправді представляють собою ці технології та їх потенціал.

Багато хто намагався визначити поняття ШІ, однак, досі не існує загальноприйнятого визначення. Часто визначення є дуже розмитими і не дають розуміння того, що таке ШІ. Наприклад, у одному з найбільш часто використовуваних визначень ШІ описується як “технологія, яка дозволяє обчислювальним системам імітувати будь-який тип інтелекту”. Іншими словами, це означає, що машина здатна вирішувати конкретні проблеми. Хоча існує багато псевдо наукових та фантастичних ідей щодо можливостей штучного інтелекту, наразі лише дуже обмежене коло питань може бути вирішене з його використанням. Цю сферу часто називають вузьким ШІ. На відміну від нього, під загальним ШІ розуміють системи, які можуть виконувати будь-які розумні завдання нарівні з людиною.

Оскільки загальний ШІ все-таки більше нагадує наукову фантастику, ніж реальність, і його поява наразі доволі гіпотетична, надалі ми розглянемо випадки застосування вузького ШІ. Чому так важко сформулювати універсальне визнання? Причина в тому, що досі навіть людський інтелект не має єдиного загальноприйнятого визначення. Не кажучи вже про тваринний інтелект. Подумайте над цим. Кого ви вважаєте справді розумним? Окрім розумової складової, відсутній єдиний підхід і до самого ШІ. Одні вчені визначають ШІ як технічний підхід, а інші як поєднання програмного забезпечення, обладнання та даних. У будь-якому випадку, ШІ включає в себе різні інструменти та методи.

Сфери застосування штучного інтелекту

Давайте коротко розглянемо кілька сфер застосування ШІ, які можуть бути вам знайомі.

Розпізнавання мови: Siri від Apple та Alexa від Amazon створені на основі інтелектуальних систем, які використовують ШІ для розпізнавання мови.
Персоналізація: деякі онлайн сервіси, такі як соціальні мережі, Netflix та Amazon, використовують ШІ для персоналізації контенту, представленого на веб-сторінках. Онлайн сервіси вчаться на вашій попередній поведінці та поведінці інших користувачів. Наприклад, вони запам’ятовують, що переважно ви дивитесь трилери та купуєте науково-фантастичні романи. Відповідно, вам буде рекомендуватися контент, який, швидше за все, відповідає вашим інтересам.
Фільтрування електронної пошти: служби електронної пошти використовують ШІ для відокремлення спаму від справжніх електронних листів. Деякі постачальники послуг навіть фільтрують вхідні електронні листи у відповідні папки з рекламою чи новинами з соціальних мереж.
Відбір претендентів на роботу: деякі компанії, що отримують багато заявок про прийом на роботу, використовують ШІ для їх фільтрації. ШІ допомагає зробити попередній відбір отриманих заявок.
Клінічна діагностика: у медицині ШІ все частіше використовується для підтримки роботи лікарів у діагностиці хвороб.

Безумовно, сфер застосування ШІ набагато більше. Деякі з них мають неймовірно позитивний вплив на окремих індивідів та суспільство в цілому та відкривають великі можливості. Однак, в інших випадках ШІ може дискримінувати певні групи населення. Далі ми розглянемо, чому застосування ШІ піднімає питання підзвітності, упередженості, прозорості, якості даних та інші етичні проблеми. Для цього ми спершу зупинимось на МН, якому ШІ завдячує своїм швидким розвитком в останні роки.

Що таке машинне навчання?

Як особливий вид ШІ, МН набагато легше визначити. MН відноситься до алгоритмів та методів, які самостійно навчаються на основі даних, спостережень та взаємодії з навколишнім світом.

Алгоритми – це інструкції для розв’язання задачі. Програмісти пишуть алгоритми, щоб навчити комп’ютер реагувати на проблему у певний спосіб. З цих алгоритмів по суті складається цифровий світ. На основі закладених в них правил та інструкцій алгоритми впорядковують дані та надають нам послуги та інформацію.

Алгоритми МН – це особливий тип алгоритмів. Їх не програмує людина, натомість вони вчаться самостійно на основі статистичного підходу. Це означає, що алгоритми MН можуть коригувати початкові параметри залежно від вхідних даних та розробляти власні правила, формуючи статистичне відображення середовища, з яким вони взаємодіють. Ці алгоритми не містять покрокових правил, а функціонують на основі вказівок про те, як “вчитися” і змінювати параметри. Цей процес навчання часто називають тренуванням алгоритму MН. Алгоритми MН надзвичайно точно виявляють закономірності у дуже великих наборах даних завдяки статистичному підходу. Ця характеристика дозволяє нам використовувати комп’ютери для виконання нових завдань, які в протилежному випадку були б занадто складними або навіть неможливими для кодування вручну. Протягом останнього десятиліття прогрес у MН призвів до значного прогресу у сферах його застосування (переклади, розпізнавання зображень, тощо) завдяки вирішенню проблем шляхом пошуку шаблонів у дуже великих наборах даних.

Усі види MН можна розглядати як ШІ, однак не весь ШІ має в основі МН. Наприклад, звичайний калькулятор набагато швидше обчислює певні рівняння, ніж середньостатистична людина. Отже, його можна вважати ШІ. Однак, цей калькулятор проводить розрахунки на основі чітких формул, закладених людиною, і не може вчитися самостійно, а отже не є системою машинного навчання.

Процес машинного навчання

То як відбувається машинне навчання? Що насправді означає тренувати алгоритм? Не хвилюйтеся, ми не будемо переходити на надто технічний рівень пояснень. На малюнку нижче ви можете побачити спрощений покроковий процес MН – від збору даних до застосування навченого алгоритму в конкретному контексті. Існує кілька методів MН, ми розглянемо лише один з них, щоб отримати уявлення про стандартні процеси. Загалом, процес MН в обраному нами прикладі можна розділити на дві фази:

Навчання алгоритму MН, у результаті чого формується модель MН.
Застосування моделі у певній сфері з метою, наприклад, прогнозування ймовірності розвитку ракового захворювання у пацієнта або відповідності особи, що направила своє резюме, вимогам компанії.

Давайте розглянемо ці дві фази більш докладно.

Першим етапом спрощеного процесу навчання є збір даних. Дані можуть збирати люди кількома методами, наприклад, шляхом проведення анкетування або фотографування, а також автоматично (збирати або генерувати) з використанням комп’ютерів.

Другим етапом буде обробка зібраних даних за необхідності. Саме на цьому етапі релевантні дані відокремлюються від нерелевантних. Його ще часто називають попередньою обробкою, що може також включати доповнення даних з метою підвищення їх точності. Результатом цього етапу є сформований набір навчальних даних.

Ці навчальні дані потім використовуються як базис для фактичного навчального процесу, під час якого алгоритм навчання “вчиться” на основі введених навчальних даних. Під навчанням тут розуміється виявлення закономірностей у навчальних даних за допомогою статистичного підходу та створення нового набору правил на основі знайдених закономірностей.

По суті, створюється новий алгоритм, що є результатом тренувального процесу і називається моделлю MН. Модель MН також часто називають чорною скринькою, оскільки насправді дуже складно зрозуміти що відбувається всередині алгоритму під час навчання.

Слід звернути увагу на те, що якщо один і той самий алгоритм навчання тренувати окремо на основі трьох різних наборів даних, в результаті ви отримаєте три різні моделі MН. Це означає, що алгоритм навчання може бути використаний для створення моделей MН для абсолютно різних сфер застосування, наприклад, для здійснення перекладів та прогнозів на фондовому ринку.

Після того, як модель пройшла навчання, її можна застосовувати. На етапі застосування нові дані беруться за основу і відбувається магія передбачення: модель, яку ви навчили, робить прогноз щодо нової сфери застосування. Тут важливо пам’ятати, що будь-яке передбачення завжди базуватиметься на закономірностях, знайдених у тренувальних даних під час навчання.

Іноді весь цей процес MН здійснює лише одна людина, іноді за ним стоїть величезна команда. Залежно від проекту тривалість цього етапу може суттєво відрізнятися. Крім того, МН проводиться як в наукових колах, так і в промисловості. Насправді є досить багато навчальних посібників, то ж за належної допомоги ви також зможете навчити та застосувати нескладну модель MН.

Деякі труднощі машинного навчання

Приклади застосування ШІ можна знайти майже всюди. Вони значно полегшують життя. Рішення, прийняті ШІ (або пропозиції щодо прийняття рішень), можуть мати серйозні наслідки для життя людей.

Зокрема, MН може бути дуже складним і мати багато джерел, що впливатимуть на прийняття помилкових рішень. Наприклад, помилки можуть траплятися під час збору даних. Зокрема, може мати місце неправильний або упереджений збір даних або неправильне оформлення даних. Під час підготовки даних може статися неправильне фільтрування відповідних факторів. Під час тренувального процесу можуть виникати помилки в самому програмуванні та підборі параметрів. При застосуванні попередньо навченої моделі може статися так, що нові дані з нової сфери застосування не відповідатимуть попередній ситуації. Зрештою, результати завжди можуть бути неправильно розтлумачені.

На суспільному рівні велика небезпека полягає у тому, що тренувальні дані, які використовуються для навчального процесу, вважаються досконалими. Ідеальний набір даних мав би враховувати всі можливі фактори у конкретних умовах, що є практично недосяжним. Дані завжди є лише спрощеним відображенням ситуації з урахуванням обмеженої кількості факторів, особливо коли йдеться про дані про суспільство в цілому.

Дані, які повинні відображати наше суспільство, завжди включатимуть усі проблеми та недоліки нашого світу в силу їх існування. Ці структури (або зразки) засвоюються алгоритмом навчання MН, а згодом відображаються в кінцевому прогнозі. Це може призвести до упереджених прогнозів по відношенню до тих соціальних груп, дані про які були обмеженими у наборі даних, хоча сам набір даних може давати доволі репрезентативне відображення суспільства.

Простіше кажучи: що ми закладаємо в алгоритм на вході, те отримуємо і на виході.

Іншими словами, це означає, що необ’єктивні дані призведуть до необ’єктивних прогнозів. І оскільки, як зазначалося вище, основною перевагою MН є пошук закономірностей у даних та виведення висновків, первинні дані відіграють вирішальну роль у процесі MН. Насправді якість результатів, отриманих в процесі MН, дуже залежить від якості та обсягу даних. Для того, щоб MН давало хороші результати, важливо, щоб набори даних були достатньо великими. Зазвичай розмір даних для МН значно перевищує обсяг даних, які змогла б проаналізувати людина. Однак, не завжди легко знайти вже наявні якісні набори даних або зібрати їх самостійно. Це особливо помітно, коли йдеться про рідкісні явища або суспільні проблеми, які важко визначити кількісно. Коли набори даних недостатньо хороші або недостатньо великі, результати MН можуть бути неточними і низької якості. Показово, що багато досягнень у галузі ШІ та МН були зроблені без застосування високоінноваційних алгоритмів на основі великих масивів даних.

Хто несе відповідальність?

Так само як і ШІ, MН також є загальним терміном, що включає в себе багато різних інструментів, наприклад, глибинне навчання. Залежно від застосовуваного інструменту може бути доволі важко зрозуміти, як система MН досягла певних результатів. У цьому і полягає головне питання: хто відповідає за результати використання ШІ? Що робити якщо трапилась аварія, була зроблена неправильна діагностика або мала місце дискримінація?

Відкритість може допомогти забезпечити підзвітність, наприклад, пояснити яким чином медична програма на основі MН змогла передбачити певну хворобу або чому самокерований автомобіль здійснив поворот наліво, а не направо?

Розуміння особливостей функціонування моделі має важливе значення для вирішення питання про відповідальність, особливо у випадках коли були прийняті неправильні рішення або стався нещасний випадок.

Однак, багато моделей MН, зокрема алгоритми глибинного навчання, є дуже комплексними і складно піддаються поясненню, що й породжує проблему з ухваленням упереджених рішень. Таким чином, якщо сфера застосування вимагає наявності чіткого способу встановлення відповідальності, тоді краще надати перевагу простішим інструментам MН, хоча вони можуть дати менш точні результати. Питання відкритості є також актуальним при застосуванні МН для роботи з даними, що становлять державну або корпоративну таємницю. Багато процесів МН є секретними та не можуть бути предметом моніторингу зі сторони громадськості.

Крім того, алгоритми MН часто тренують лише для вирішення дуже конкретних завдань. Незначні зміни у вирішенні проблеми можуть спричинити необхідність перекваліфікації алгоритму для нового завдання. Іноді навчання алгоритму може бути доволі тривалим та потребувати багато енергії, що може суттєво позначитися на навколишньому середовищі. Для навчання складних алгоритмів звичайного персонального комп’ютера недостатньо, оскільки потрібна висока обчислювальна потужність.

Таким чином, далеко не у всіх випадках існують належні передумови для застосування рішень ШІ. Дані не завжди нейтральні і часто мають похибку. Вони відображають у спрощеній і неповній формі існуючі соціальні структури, включаючи упередження та нерівноправність. Алгоритм MН вивчає ці закономірності та генерує результати на їх основі. Якість моделі MН залежить від якості закладених в неї навчальних даних, а її точність від точності дій розробників, програмістів та всіх суб’єктів, що застосовують її у відповідній сфері.

На шляху до формування правил управління штучним інтелектом

Незважаючи на те, що викладений вище перелік викликів далеко не повний, наведені приклади свідчать про те, що певна форма управління все ж необхідна задля уникнення негативних наслідків від застосування ШІ. На національному рівні вже відбулося багато дискусій щодо способів та моделей управління ШІ. Деякі країни навіть прийняли національні стратегії розвитку ШІ. Крім того, майже всі великі компанії та неурядові організації опублікували документи про своє уявлення належних умов застосування ШІ.

У багатьох з цих документів можна знайти дійсно цінні ідеї та пропозиції. Незважаючи на широке обговорення етичних принципів ШІ, їх застосування все ще залишається не до кінця вивченим і активно обговорюється в рамках багатьох інституцій. Національні дискусії не дають бажаного результату, оскільки в основі більшості систем ШІ лежить Інтернет, який має глобальний характер. Саме тому, щоб відчути переваги від застосування ШІ, потрібен узгоджений універсальний підхід (у тому числі щодо захисту персональних даних та приватності). Управління штучним інтелектом все ще перебуває на початковій фазі та потребує об’єднання зусиль усіх стейкхолдерів, включаючи приватний сектор, уряди та користувачів.

Ми хотіли б навести для прикладу ряд рекомендацій та обговорити їх з вами. Ми зупинили свій вибір на проекті пропозицій Спеціальної групи експертів ЮНЕСКО щодо етичних аспектів ШІ, який був опублікований в травні 2020 року. Рекомендації адресовані державам-членам та містять одинадцять пропозицій, згрупованих відповідно до п’яти поставлених цілей. Ми взяли саме ці рекомендації, оскільки ЮНЕСКО є інституцією ООН з глобальним охопленням.

ЦІЛЬ I: Етичне управління

1. Сприяння різноманітності та інклюзивності

Різноманітність та інклюзивність стосується активної участі всіх держав-членів, виявлення та подолання культурних та соціальних стереотипів і нерівностей у функціонуванні систем ШІ та тренувальних даних, можливості користувачів повідомляти про відхилення, поінформованості про та поваги до місцевих та міжнародних культурних відмінностей та норм, вирівнювання рівня розвитку систем ШІ та поширення етичного ШІ у відповідних сферах.

ЦІЛЬ II: Оцінка впливу

2. Врахування змін на ринку праці

Для належного врахування змін на ринку праці держави-члени повинні забезпечити можливість проходження відповідних освітніх програм представниками всіх вікових груп. Йдеться не лише про підвищення кваліфікації та перекваліфікацію, але й про перегляд освітніх програм загалом. Для прогнозування майбутніх тенденцій дослідникам слід проаналізувати вплив ШІ на місцевий ринок праці. Корпорації, неурядові організації та інші стейкхолдери повинні прагнути створити оптимальні умови для працівників, які можуть постраждати від змін на ринку праці. При ухваленні регуляторних актів слід особливо брати до уваги потреби недостатньо представлених верств населення з метою забезпечення рівної участі у цифровій економіці на основі ШІ.

3. Врахування соціального та економічного впливу ШІ

З метою запобігання нерівноправності держави-члени повинні попереджати виникнення монополій у сфері ШІ (наприклад, у сферах досліджень, технологій, даних, тощо). Навчання грамотності у сфері ШІ покликане зменшити нерівність у цифровому доступі та скоротити цифровий розрив. Крім того, слід запровадити механізми оцінки та моніторингу, а також затвердити етичні принципи ШІ та сертифікацію систем ШІ. Держави-члени повинні заохочувати приватні організації проводити оцінку впливу, аудит, моніторинг та заходи з дотримання етичної поведінки, зокрема шляхом обміну досягненнями і практиками у сфері управління ШІ з іншими стейкхолдерами та введення посади спеціаліста з питань етичного ШІ. Крім того, стратегії управління даними повинні вимагати дотримання високої якості тренувальних даних.

4. Вплив на культуру та навколишнє середовище

Системи ШІ повинні бути орієнтовані на збереження, збагачення та розуміння культурної спадщини. Слід детально вивчити яким чином такі системи штучного інтелекту, як голосові помічники та автоматизований переклад, впливають на мову та якими можуть бути довгострокові наслідки такої взаємодії із системами штучного інтелекту. Слід проводити навчання представників творчих професій щодо різних аспектів ШІ, а також оцінку інструментів ШІ та підвищувати обізнаність щодо їх використання з метою уникнення концентрації. Крім того, слід оцінювати та зменшувати вплив систем штучного інтелекту на навколишнє середовище.

ЦІЛЬ III: Зміцнення потенціалу етичного ШІ

5. Сприяння навчанню та підвищенню обізнаності щодо етичного ШІ

Етика штучного інтелекту повинна бути включена в навчальні програми шкіл та університетів, тим самим стати містком співпраці між технічною спільнотою та суспільством в цілому. Бажаючі навчатися ШІ повинні володіти навичками кодування, базової грамотності та розрахунків. Слід заохочувати загальноосвітні програми ШІ, а також доступ до знань про виклики та можливості ШІ. Слід також дослідити як ШІ може бути використаний у навчанні. До програм слід особливо залучати людей з обмеженими можливостями, представників різних рас та культур, а також жінок. Слід здійснювати постійний моніторинг кращих практик та ділитися ними з іншими державами-членами.

6. Заохочення досліджень етичного ШІ

Держави-члени повинні інвестувати у дослідження етичного ШІ та стимулювати інвестиції з боку приватного сектору. Дослідники ШІ повинні пройти навчання дослідницькій етиці та в подальшому враховувати етичні принципи при проведенні досліджень та формуванні кінцевого продукту (включаючи аналіз, опис та якість наборів даних і обсяг результатів). Держави-члени та приватний сектор повинні підтримувати науково-дослідницьку спільноту шляхом полегшення доступу до даних. Слід також заохочувати дотримання гендерної рівності в академічних колах та промисловості.

ЦІЛЬ IV: Розвиток та міжнародне співробітництво

7. Заохочення етичного використання ШІ у цілях розвитку

Держави-члени повинні заохочувати етичне використання ШІ. Разом з міжнародними установами вони повинні створювати платформи для міжнародної співпраці з питань розвитку ШІ (інфраструктура, фінансування, дані, профільні знання, експертиза, семінари). Крім того, слід сприяти розвитку мереж та дослідницьких центрів для міжнародної співпраці у галузі досліджень ШІ.

8. Заохочення міжнародного співробітництва щодо етичного ШІ

Держави-члени повинні проводити дослідження щодо етичного ШІ через дослідницькі установи та міжнародні організації. Усі суб’єкти повинні забезпечити справедливе застосування даних та алгоритмів. Слід заохочувати міжнародну співпрацю для подолання географічних відмінностей і особливостей.

ЦІЛЬ V: Управління етичним ШІ

9. Створення механізмів управління етичним ШІ

Механізми управління ШІ повинні бути інклюзивними (участь людей різних вікових груп), прозорими (контроль, перевірка фактів ЗМІ, зовнішні аудити), мультидисциплінарними (комплексне вивчення питань) та багатосторонніми (міжнародні угоди). Повинна бути розроблена доступна цифрова екосистема для етичного ШІ, яка включає інфраструктуру, цифрові технології та можливості обміну знаннями. Крім того, слід розробити керівні принципи щодо етичного використання штучного інтелекту. З метою сприяння міжнародному співробітництву між державами та іншими стейколдерами можна розробити міжнародну правову базу.

10. Забезпечення надійності систем ШІ

Держави-члени та приватний сектор повинні запровадити заходи моніторингу життєвого циклу систем ШІ (дані, алгоритми, суб’єкти). Вимоги щодо прозорості та зрозумілості систем ШІ повинні враховувати сферу застосування, цільову аудиторію та доцільність. Державам-членам необхідно залучати додаткове фінансування для цих цілей. З метою забезпечення об’єктивної оцінки слід розробити міжнародні стандарти щодо рівня відкритості систем ШІ.

11. Забезпечення відповідальності, підзвітності та приватності

З метою забезпечення відповідальності та підзвітності за контент і результати протягом усього життєвого циклу системи ШІ необхідно переглянути та адаптувати моделі управління ШІ. Наступним кроком буде притягнення до відповідальності за рішення, прийняті штучним інтелектом, при цьому лише фізичні та юридичні особи повинні нести відповідальність, а не самі системи штучного інтелекту. Не слід приймати єдині норми для всіх суб’єктів екосистеми ШІ. Слід запровадити конкретні заходи, що будуть прискорювати розробку нових регуляторних політик та законів. Шкода, спричинена системами ШІ, повинна бути оцінена та відшкодована. Крім того, основне право на приватне життя повинно бути забезпечене відповідними заходами. Кожен повинен мати можливість скористатися “правом бути забутим”, що передбачає контроль за використанням персональних даних та вимогу їх видалити. Дані, що ідентифікують особу, повинні бути об’єктом підвищеного захисту. Повинен буди розроблений єдиний підхід до поводження з даними, що сприятиме сумісності наборів даних та дозволить забезпечити високі стандарти контролю за їх збором та використанням.

Що ви думаєте?

Чи захотілося вам використовувати ШІ та MН після прочитаного? Які ваші основні сподівання та побоювання щодо цієї новаторської технології? Які регуляторні норми повинні бути прийняті в першу чергу? Давайте це обговоримо.

Заглядаючи у майбутнє

Хто повинен дбати про Інтернет?

Що таке “управління” і чому це має значення?

Управління можна визначити як процес прийняття рішень. Він складається з двох компонентів: суб’єктів та їх ролей.

Нам необхідно розуміти хто виконує яку роль. Чому це важливо? Тому що прийняті рішення впливають на нас усіх і на майбутні покоління.

Зі збільшенням популярності Інтернету зросла й кількість питань, пов’язаних з особливостями його функціонування. Сучасні труднощі у сфері Інтернету є комплексними та взаємопов’язаними. Так, наприклад, з метою захисту прав споживачів, держава ухвалює законодавство, яке передбачає відповідальність компаній за будь-які порушення. При цьому урядам слід бути обережними, щоб, захищаючи споживачів, не демотивувати компанії інвестувати в нову інфраструктуру та технології з метою розвитку інновацій. Компанії повинні мати можливість отримувати прибуток, але це не повинно відбуватися за рахунок наших прав на приватність та безпеку персональних даних. Якщо наші дані будуть викрадені злочинцями, правоохоронним органам потрібні інструменти для відстежування злочинців незалежно від країни їх перебування, а також для притягнення їх до відповідальності у цілях захисту нашої приватності та конфіденційності комунікацій.

Так само для підвищення безпеки Інтернету потрібні жорсткі закони, добре оснащені правоохоронні органи, висока корпоративна культура відповідальності та просвітницькі кампанії для користувачів щодо засобів захисту онлайн та відповідальної поведінки в Інтернеті. Якщо ми зосередимося лише на одному аспекті, наприклад, на ухваленні відповідних законів, ми не зможемо досягти бажаного результату, адже усі перелічені компоненти є частиною рішення.

Одночасно виникає питання масштабів вирішення піднятої проблеми. Багато суб’єктів наполягають на глобальному підході, оскільки саме глобальні рішення є запорукою прогресу. Однак, досягти компромісу у такому випадку доволі непросто. На національному рівні рішення повністю залежать від волі уряду, у той час як на регіональному та глобальному рівнях презюмується залученість розширеного кола суб’єктів. З іншого боку, багато питань краще вирішувати на місцевому рівні за участі локальних суб’єктів.

Управління Інтернетом 101

Різні стейкхолдери використовують різні інструменти для вирішення питань, пов’язаних з функціонуванням Інтернету та його майбутнім розвитком. Вони консультуються з іншими суб’єктами, ухвалюють правила, використовують величезний обсяг даних, щоб прийняти обґрунтовані рішення і спираються на досвід з інших сфер життя, які донині вже були врегульовані певним чином.

Оскільки питання Інтернету дуже складні, рішення також не завжди даються легко. Уряди можуть проявляти небажання консультуватися з іншими суб’єктами, оскільки вони часто вважають, що саме вони несуть головну відповідальність за управління Інтернетом. Компанії іноді погрожують скороченням інвестицій у випадку ухвалення несприятливих законодавчих норм. Громадянське суспільство іноді не розуміє, що основна мета компаній – це отримання прибутку. Технічне співтовариство іноді підтримує компанії просто тому, що багато технічних спеціалістів працюють у цих компаніях. А пропозиції науковців часом важко реалізувати (хоча вони можуть виглядати чудово на папері).

Протягом багатьох років різні суб’єкти пропонували безліч рішень для подолання цих викликів. Рішення часто обумовлені необхідністю захисту відповідних цінностей та ідеалів, таких як необхідність дотримання прав людини та надання кожному доступу до Інтернету та технологій. Деякі з цих ідеалів можна знайти в документах або конвенціях, узгоджених урядами усього світу. Інші розробляються міжнародними урядовими та неурядовими організаціями на основі попереднього досвіду. Іншими словами, для вирішення основних проблем уже існує безліч правил, моделей та механізмів. Крім того, завжди слід пам’ятати, що кожен суб’єкт має власні потреби та інтереси, які залишаються поза виголошенням офіційних позицій.

Одним з найбільших механізмів управління Інтернетом є Форум з управління Інтернетом, заснований під егідою ООН. Він закликає усіх стейкхолдерів на місцевому, національному, регіональному та глобальному рівнях збиратися разом та обговорювати спільні напрямки розвитку. Щороку протягом 15 років поспіль проводяться глобальні зустрічі всіх цих стейкхолдерів. Аналогічні ініціативи були запроваджені і в багатьох країнах світу. Цього року Глобальний форум з управління Інтернетом відбудеться онлайн.

До цього часу пересічні громадяни не були залучені до вирішення питань, пов’язаних з функціонуванням Інтернету. Глобальний гроомадянський діалог покликаний це змінити!

Ми – це Інтернет

Ми сподіваємось, що ці інформаційні матеріали допомогли вам краще зрозуміти як функціонує Інтернет, хто є основними стейкхолдерами, які їхні ролі та які найбільш актуальні питання стоять наразі перед міжнародним співтовариством.

Одне ми знаємо точно: те, як розвиватиметься Інтернет, вплине на всіх, включаючи тих, хто досі не має доступу, і навіть на майбутні покоління.

Саме тому громадяни повинні мати можливість висловити свою думку. І саме тому ми як організатори, координатори та партнери Глобального гроомадянського діалогу щодо майбутнього Інтернету раді можливості вести подібну дискусію з вами.

Ми – це Інтернет.

Термінологічний словник

–

Алгоритм: процес або набір правил, яких слід дотримуватися при обчисленнях та інших операціях з вирішення певної проблеми, особливо за допомогою комп’ютера.

Рівень прикладних програм: у програмуванні комп’ютерної мережі – це абстрактний рівень, що складається з комунікаційних протоколів та методів, призначених для обміну інформаційними процесами через комп’ютерну мережу Інтернет-протоколу.

Браузер (скорочення від “веб-браузер”): програмний додаток, що використовується для пошуку та відображення інформації у Всесвітній павутині, включаючи веб-сторінки, зображення, відео та інші файли. Веб-сервер надсилає інформацію назад у браузер, який відображає результати на пристрої з доступом до Інтернету. Наразі згідно з даними аналітичної компанії Net Marketshare (станом на червень 2019 р.) трьома найпопулярнішими браузерами є Chrome (66,46%), Firefox (9,50%), Microsoft Internet Explorer (8,84%) та Edge (4,71%). Серед інших основних браузерів – Apple Safari, Sogou Explorer та Opera.

Хмарні обчислення: практика використання розміщеної в Інтернеті мережі віддалених серверів (замість локального сервера чи персонального комп’ютера.) для зберігання, управління та обробки даних.

Комп’ютерний чіп: невелика інтегральна схема, зазвичай встановлена в персональному комп’ютері чи інших електронних пристроях.

Кіберпростір: віртуальний комп’ютерний світ або електронне середовище, що використовується для формування глобальної комп’ютерної мережі з метою полегшення спілкування онлайн. Основною особливістю кіберпростору є інтерактивне та віртуальне середовище з великою кількістю учасників.

Кібербезпека: дії, що вживаються для захисту людини, організації чи країни та їх комп’ютерної інформації від злочинів чи атак, здійснених з використанням Інтернету. Це захист підключених до Інтернету систем, включаючи обладнання, програмне забезпечення та дані, від кібератак.

Кібератака: будь-який наступальний маневр, націлений на комп’ютерні інформаційні системи, інфраструктуру, комп’ютерні мережі чи персональні комп’ютери.

Громадянське суспільство: усі суб’єкти, асоціації, організації, групи інтересів, аналітичні центри з певною формальною структурою, які мають недержавний та некомерційний характер. Це певна форма самоорганізації суспільства в громадянські ініціативи поза державним чи комерційним контролем. Виступає на захист колективних інтересів у різних сферах: соціально-політичній, гуманітарній, етичній, правовій, екологічній, науковій, культурній, тощо.

–

Дані: це окремі фрагменти інформації, які зазвичай оформлюються певним чином. Все програмне забезпечення поділяється на дві загальні категорії: дані та програми. Програми – це набір інструкцій для роботи з даними.

Зберігання даних: загальний термін для архівування даних в електромагнітній або інших формах для використання комп’ютером чи іншим електронним пристроєм. Різні типи зберігання даних відіграють різну роль у обчислювальному середовищі. Крім форм жорсткого зберігання даних, вже є нові варіанти віддаленого зберігання даних, такі як хмарні обчислення, що революціонізували способи доступу користувачів до даних.

Дезінформація: неправдива інформація навмисно і часто неофіційно поширювана (шляхом розповсюдження чуток) з метою впливу на громадську думку або приховування правди.

Електронна пошта: це метод зберігання та пересилання, який зводиться до створення, надсилання, зберігання та отримання повідомлень через електронні системи зв’язку.

Фейкові новини: тип пропаганди, що складається з навмисної дезінформації або оманливої інформації, що поширюються через традиційні засоби масової інформації (друковані ЗМІ та теле-, радіомовлення) або соціальні мережі. Останнім часом явище фейкових новин поширилося також на онлайн середовище. Фейкові новини поширюються з різними цілями. Деякі з них мають на меті ввести читача в оману або вплинути на його думку щодо певної теми. Інші є повністю вигаданими історіями з ефектним заголовком та покликані збільшити кількість відвідувачів сайту.

5G – п’яте покоління бездротових мереж: бездротова мережева архітектура, яка покликана збільшити швидкість передачі даних до трьох разів порівняно з попередньою технологією 4G.

Свобода вираження поглядів: можливість вільно висловлювати свої думки без цензури, обмежень або загрози покарання.

Загальний регламент захисту даних – GDPR: регуляторний акт ЄС про захист персональних даних та приватності всіх осіб у межах Європейського Союзу (ЄС) та Європейського економічного простору (ЄЕП). GDPR в першу чергу спрямований на надання кожному можливості контролю за своїми персональними даними та спрощення регуляторних рамок для міжнародного бізнесу шляхом уніфікації регулювання в ЄС. GDPR був прийнятий 14 квітня 2016 року та набув чинності 25 травня 2018 року. Оскільки GDPR є регламентом, а не директивою, він має пряму дію та є обов’язковим до застосування. Однак, певні питання все ж були залишені на розсуд держав-членів.

Програма глобального в’їзду (США): програма митного та прикордонного захисту США, яка дозволяє прискорене оформлення після прибуття до США попередньо схвалених осіб, що представляють собою низький ризик небезпеки. Учасники програми проходять митний контроль через автоматичні пункти у певних аеропортах. Подорожуючі повинні отримати попереднє схвалення від керівництва програми. Усі заявники проходять ретельну попередню перевірку та особисту співбесіду, а будь-яке порушення умов програми може спричинити застосування примусових заходів та скасування привілеїв.

Хакерство (злом): зазвичай означає використання комп’ютера для доступу до інформації, що зберігається в іншій комп’ютерній системі, без дозволу або з метою поширення комп’ютерного вірусу. Особу, що займається хакерською діяльністю, називають хакером. Хакерство не завжди є видом зловмисної діяльності. Корпорації можуть наймати хакерів як допоміжний персонал: хакери використовують свої навички для виявлення недоліків в системі безпеки компанії, тим самим запобігаючи крадіжці особистих даних та іншим комп’ютерним злочинам.

Апаратне забезпечення: комплексний термін, що охоплює всі фізичні складові частини комп’ютера. Внутрішні апаратні пристрої, що складають комп’ютер і забезпечують його функціональність, називаються компонентами, тоді як зовнішні апаратні пристрої, які не мають критичного значення для функціонування комп’ютера, називаються периферійними пристроями. Комп’ютер не може існувати без апаратного забезпечення, а програмне забезпечення не можливо використовувати без комп’ютера. Наприклад, веб-камера – це зовнішній периферійний пристрій.

Протокол передачі гіпертексту (HTTP): основний протокол, що використовується Всесвітньою павутиною, і визначає спосіб форматування та передачі повідомлень, а також дії веб-серверів та браузерів у відповідь на різні команди.

HTML – скорочення від мови розмітки гіпертексту: загальновживана мова розмітки для створення веб-сторінок та підготовки інформації для відображення у веб-браузері. Виконує роль засобу для опису структури текстової інформації в документі, позначаючи певні частини тексту як заголовки, абзаци, списки, а також доповнюючи цей текст інтерактивними елементами, зображеннями та іншими об’єктами. HTML пишеться у вигляді міток (відомих як теги) та знаків “менше” (<) і “більше” (>).

–

Управління Інтернетом: процес прийняття рішень та дій, пов’язаних з Інтернетом і особливостями його функціонування. Управління Інтернетом охоплює не лише його технічну складову, але й правовий, соціальний, мовний та економічний аспекти.

Інтернет-протокол: протокол зв’язку, який дозволяє присвоїти комп’ютеру унікальний ідентифікатор, який ми називаємо IP-адресою, що визначає місцезнаходження пристрою в Інтернеті.

Інтернет речей: термін був вперше запропонований Кевіном Ештоном у 1999 році для позначення присвоєння унікального ідентифікатора кожному унікально ідентифікованому об’єкту, незалежно від його розміру, у мережі, подібній до Інтернету. Це взаємозв’язок через Інтернет обчислювальних пристроїв, вбудованих у повсякденні об’єкти, що дозволяє їм надсилати та отримувати дані. Іншими словами, це матеріалізація Інтернету в реальному світі. Охоплює всі об’єкти: автомобілі, будівлі та інші елементи, під’єднані до фізичної мережі Інтернету за допомогою комп’ютерного чіпа, датчика, підключення до мережі, що дозволяє їм спілкуватися між собою, збирати та обмінюватися даними.

Міжнародне право прав людини: галузь міжнародного права, спрямована на захист прав людини на міжнародному, регіональному та національному рівнях. В основному містить зобов’язання держав. Складається в першу чергу з договорів, угод між державами та звичаєвого міжнародного права.

Пошукові системи Інтернету: програмна система, призначена для здійснення веб-пошуку (Інтернет-пошуку), що означає систематичний пошук у Всесвітній павутині для отримання певної інформації, зазначеної в текстовому веб-пошуковому запиті.

Неправдива інформація: підробна або неточна інформація.

Багатосторонній підхід: стратегія досягнення консенсусу між усіма зацікавленими сторонами, що переслідують різні інтереси, зокрема між урядами, приватним сектором та громадянським суспільством. Це структура управління, спрямована на об’єднання зацікавлених сторін для участі в діалозі, прийнятті та імплементації рішень з метою розв’язання спільних проблем або досягнення спільних цілей.

Торгівельні платформи онлайн: сайти електронної торгівлі, де компанії можуть продавати свої товари чи послуги споживачам. Усі транзакції обробляються через власників веб-сайтів. Серед найвідоміших – Ebay, Amazon, Alibaba.

–

Соціальні мережі: веб-сайти та додатки, що дозволяють користувачам створювати і ділитися контентом та спілкуватися один з одним. Наприклад, Facebook, Twitter, Instagram.

Програмне забезпечення: набір інструкцій та програм, що наказують комп’ютеру виконувати певні завдання. Програмне забезпечення – загальний термін, що використовується для опису комп’ютерних програм. Розрізняють системне програмне забезпечення, програмувальне програмне забезпечення та прикладне програмне забезпечення. Наприклад, Windows, MacOS та Linux.

Телекомунікаційна інфраструктура: фізичне середовище, через яке проходить весь Інтернет-трафік. Оскільки телекомунікаційна інфраструктура переважно перебуває у приватній власності, існує сильна взаємодія приватного сектору, урядів та міжнародних організацій на глобальному рівні. Дані в Інтернеті можуть проходити через різні засоби комунікації: телефонні дроти, волоконно-оптичні кабелі, супутники, мікрохвильові печі та мобільні телекомунікаційні технології.

Організація Об’єднаних Націй: міжнародна організація, утворена в 1945 році з метою посилення політичного та економічного співробітництва між державами-членами. Окрім підтримання миру та безпеки, іншими важливими цілями ООН є розвиток дружніх відносин між країнами на основі поваги принципів рівноправності та самовизначення народів; досягнення світової співпраці для вирішення міжнародних економічних, соціальних, культурних та гуманітарних проблем; поваги та дотримання прав людини. ООН виступає платформою для координації дій держав-членів для досягнення цих та інших цілей.

Група високого рівня ООН з питань цифрового співробітництва: Генеральний секретар ООН скликав Групу високого рівня з питань цифрового співробітництва у липні 2018 року з метою висунення пропозицій щодо посилення співпраці у цифровому середовищі між урядами, приватним сектором, громадянським суспільством, міжнародними організаціями, науковою і технічною спільнотами та іншими зацікавленими сторонами.

Веб-сервер: комп’ютери, які обслуговують веб-сторінки. Кожен веб-сервер має IP-адресу та може мати доменне ім’я. Наприклад, якщо ви введете URL-адресу http://www.example.com/index.html у своєму браузері, буде надіслано запит веб-серверу з доменним ім’ям example.com. Потім сервер знаходить сторінку з іменем index.html і відправляє її у ваш браузер.

Бездротові технології: загальний термін, що охоплює технології та пристрої, які передають дані по повітрю, а не по дротах. Бездротові технології дозволяють спілкуватися на дуже великих відстанях. У ХХ столітті під цими технологіями розуміли переважно радіо, телебачення та супутники. На сьогоднішній день існує дві основні бездротові технології: Wі-Fі та мобільні телефонні мережі.

Wі-Fі (бездротовий + Fi): технологія, яка дозволяє планшетам, ігровим консолям, принтерам та смартфонам під’єднуватися до Інтернету. Медичні пристрої, ноутбуки та цифрові аудіоплеєри також використовують Wi-Fi.

Всесвітня павутина (WWW): колекція Інтернет-ресурсів (FTP, telnet, Usenet), гіперпосилань на текстові, аудіо-, відеофайли та віддалені веб-сайти, до яких браузери можуть отримати доступ та здійснити пошук на основі стандартів HTTP та TCP/IP. Також відома під назвою “веб”. Створена в 1989 році як простіший спосіб отримання інформації, розпорошеної по Інтернету.